Авторський тур Похід Карпатами. Край землі

Проходимо кілька гірських хуторів, де селяни зараз масово заготовляють сіно на зиму. Народ тут привітний та гостинний. Подолавши кілька невеликих гірок (Обочі, Мінти-Косарівської) піднімаємось на малохожий хребет Штивйора, звідти спускаємось до озера Буковинське Око. Утворилося, як і знаменитий Синевир, через зсув глинистих порід приблизно 300 тисяч років тому. Не буде перебільшенням сказати, що "око" це бездонне, тому що справжньої його глибини не знає ніхто. Тут можна і переночувати, розвести багаття, щоб потім біля озера зустріти найкращий у житті ранок, насичений неймовірною енергією гір.

Проходимо село Верхній Яловець. Це віддалене село Путильського району взагалі не має автобусного сполучення, проте зовсім вимираючим воно не виглядає – люди живуть, є навіть магазин. Це тихе місце у глушині Карпат заслужено привабило людей.

Лісовою доріжкою піднімаємось на хребет Яровиця. Липень – грибний місяць, і ми, якщо не буде посухи, зможемо назбирати лісових красенів на вечірній суп – білих, підберезників, лисичок. Якщо ж посуха - теж непогано для мандрівників, т.я. дощі у Карпатах – явище часте.

Підходимо до гори Томнатік (1566м). Тут ми досліджуємо занедбані великі білі кулі-куполи. "Паміром" у народі називають стратегічний об'єкт протиповітряної оборони, який знаходиться у практично безлюдній місцевості Путильського району Чернівецької області, майже на кордоні з Румунією. Бойове чергування на "Памірі" велося постійно. У найбільшому з куполів досі стоїть радіолокаційна антена далекого спостереження «П-14 Олена» – найбільше досягнення того часу.

Військове містечко на «Памірі» було повністю високогірною автономією на території якого знаходилися: пекарня, їдальня, казарми, лазня, пральня, продовольчі склади. На бойовому чергуванні постійно перебували 80 солдатів та 30 офіцерів та прапорщиків.

Ночівля на такій висоті дозволить спостерігати за казковим світанком та заходом сонця.

Доріжка, що йде по хребтах Томнатік і Яровиця, балуючи туристів чудовими краєвидами, поступово спускається в долину річки Сарата. Внизу побачимо село Сарата — це найвіддаленіше і важкодоступне село України. Тут більше занедбаних хат, проте небагато людей живе постійно. Засноване на початку XVIII століття. У найкращі часи населення Сарати сягало 200 осіб. Станом на 2012 рік реальна кількість населення – близько 20 осіб. Нещодавно на річці біля села збудували нову дерев'яну греблю та міні-ГЕС.

Йдемо до злиття річок Сарата та Перкалаб. Тут є вихід джерел мінеральної води.

Наступний цікавий об'єкт - Кляуза Перкалаб (Шлюз імені Кронпринца Рудольфа) побудована в 1879 на річці Перкалаб, останній сплав лісу проведений в 1979 році.

Піднімаємось на полонину Прелучний. У цих глухих місцях є хутір, де влітку живуть люди – випасають корів та коней, варять бринзу, заготовляють гриби. Щоб жити тут, потрібно невпинно працювати, зате який надзвичайний вигляд відкривається з вікон цього будинку на висоті понад 1500м.

Територія навколо вкрита лісами, де панівними породами є ялина, ялиця та бук звичайний. У лісах краю росте понад 50 видів рослин, зокрема, арніка гірська, медуниця лікарська, звіробій, лілія лісова, едельвейс.

Помилувавшись на румунські гори вдалині, спускаємося до верхів'я річки Чорний Черемош. Щоб скоротити шлях, можемо вибрати дорогу "напролом" лісом - благо, спуск до річки недовгий.

Колись тут орудували лісоруби, але тепер, після повені та руйнування автодороги, природа відновилася – тепер чисто, красиво і безлюдно.

Кляуза (гать) Балтагул побудована на висоті 1280м на Черемоші для полегшення сплаву лісу 1880 року. Нині майже повністю зруйнована. Каркас збудований з дерева, а всередині заповнений камінням.

Фактично кляуза Балтагул – місце народження річки Чорний Черемош. Вище – окремі потоки, кожен із яких може носити гучне ім'я "джерела Черемоша". Також ці місця можуть претендувати на титул найвіддаленіших в українських Карпатах. Тут, у цьому далекому місці і заночуємо, милуючись уночі абсолютною тишею, зоряним небом, іскрами від багаття та тихим шелестом Черемоша.

Насолодившись красою та усамітненням цього місця, йдемо вниз річкою. Дорога часто переходить вбрід з берега на берег, та й сама заросла колія місцями залита водою. Пройти тут, не замочивши ноги, не вийде – тому краще відразу змиритися з мокрими черевиками або перевзутися у надійні сандалі.

Руїни прикордонної застави Чемирне вражають своєю масштабністю, як і багато інших військових об'єктів, побудованих з розмахом при СРСР для захисту комуністичного ладу. Тепер під натиском швидкої річки та дощів.

Все поступово руйнується – природа бере своє. Але дещо ще збереглося і гідно огляду – велика 2-поверхова будівля зі збройовою кімнатою, кухнею, котельнею, санвузлами, гаражами, стайнею.

До місця нічлігу робимо ще кілька переходів вниз по Черемошу до відокремленої галявини біля води.

Сьогодні днівка. Хто втомився і хоче відпочити - можна залишитися в таборі, а також купуватися в чистій воді, попрати або позасмагати (за гарної погоди). Частина групи здійснить великий радіальний похід круговим маршрутом до румунського кордону зі сходженням на гору Чивчин (1766). Гора одна з найвищих у наших Карпатах та одна з найрідше відвідуваних. Місця навколо дикі та надзвичайно красиві. З собою візьмемо перекушування, ліхтарики про всяк випадок і постараємося вийти раніше.

Продовжуємо шлях уздовж Черемоша вниз за течією, знову стежка часто переходитиме з берега на берег. Але завдяки абсолютній прозорості води йти легко і приємно. У цих місцях іноді можна зустріти сліди рідкісного звіра у Карпатах – ведмедя. Самого звіра побачити майже нереально і для групи він безпечний. Останню ночівлю влаштовуємо на зарослій травою рівній терасі – залишках колишньої лісовозної дороги.

Останні кілометри вздовж кришталево чистого Черемоша, і ми виходимо в дуже віддалене і малонаселене село Буркут.

Це село відоме джерельною мінеральною водою (схожа на "Есентуки", "Боржомі"), яка називається "Буркут", що означає "кисла, винна". Влітку 1901 р. у Буркуті понад 40 днів проживала Леся Українка, яка лікувалася цією мінеральною водою. Тут вона написала окремий цикл своїх поезій. Двічі Лесю Українку у Буркуті відвідував І. Франко.

До обіду виходимо до автобуса у селі Шибені. Тут збереглася діюча прикордонна застава. Прикордонники попросять усіх надати паспорти (інших документів не потрібно). Переїжджаємо до Верховини, де будемо о 16.00 год. З Верховини можна виїхати до Коломиї (2 години в дорозі), або до Ворохти (1 година) або до Івано-Франківська (3 години, можна бути до 20.00).